oer friend wants /content/blogcategory/41/86/

У проявах своїх людський світ марний,
Тому сутності позбавлений мети.
Поодинокі безпорадні намагання,
У підсумку--всього лиш намагання,
Бо тонуть у бездонній прірві суєти.

Не  оглядайся . . .  Її  позбудься  зараз,
Тобі ж-бо не потрібні пристрасті людські:
Палкі до сміху і  прибажно  неймовірні,--
Що установкам боязко покірні...
Такі  вже  небезпечні  та  стійкі.

Мають очі, та нічого не бачать,
Мають вуха, та чути не чують.
За свободу бояться слухняні раби
Стати до бою, до боротьби—
Пристосуванці за сталість ратують.

Темнόти загадкова непроглядність
Та навколишнього світу німота
Цього відірванця підносять над юрбою,
Він кинув виклик всім з косою,
А навколо угодовства чорнота...

Ти є народу вічний визволитель,
Що з боротьби постав і гартування,
Запаливши бажання пожегу свободи,
Що розкинеться всюди вітром погоди,
Даючи потребам свідомі змагання.

Вимкнено світло—не видно навколо,
Дороговказом є голос лукавий.
А зрячі все бачать: неправду і муки,—
І зброю смертельну візьмуть у руки,
Шар розбрату знищать іржавий.

Як крига весною, ворог розтане—
Зникне загроза нової крамоли.
Неминуче свободи зорі зійдуть,
Облуди корисної мури впадуть—
Війни та насилля не буде ніколи.

Вже на рідній землі ти сліпий і глухий,

Бо не треба тобі вже ні очі, ні вуха –

Все одно не дозволено бачити й чути,

Будь, як всі!.. Острижися, бо ти у тюрмі. 

Але є!

Вороги продають твою землю тобі ж

Ще й шкрекочуть, що ти їм замало даєш,

І ти дорожче купуєш (а мо' продаєш?)

Землю своїх дідів.

Але є!

Не закриються писки в зогиділих жаб,

Не навчаться вони тебе поважати,

А ти можеш лише кулаки стискати,

Дихати глибше і помирати...

Але є!

Але є людина не у багні,

Святий образ якої заборонили:

Це ти, а тому ти п'явкам не вір –

Обирай собі меч і вір в свої сили!

Бо вже є!
 

Наш час настане ще.
Сто з’їдеться шляхетних,
Зійде старшина із глибин портретів темних
Переступаючи червону бронзу рами
Недарма малярі їх малювали.

В музеях трісне скло
Над зброєю старою.
Руків’я радісно торкнеться
До нього звиклої долоні,
Заграє зголодніле лезо,
Іржа осиплеться з меча,
А шаблі досконалий вигин
Спітнілий вигин шиї до плеча
Геометрично тонко перетне
І перша кров додолу потече.

Сто з’їдуться, палатимуть міста.
Бандура, бубон і сопілка —
Там буде музика проста,
Там буде бійка. В поєдинках
На піки надягатимуть серця.
Летітиме розкішне полювання.
Жупанів блиск і сяйво хоругов.
Знов стане час поразок й перемог.
Смерть святкуватиме. Потреби
В металі гострому зростуть,
А ціни на життя впадуть
І знову панувати будуть козаки,
Знов свинопаси стануть пасти свині.
Ти чуєш звук далекої сурми?
Пожежі бачиш відблиски бліді?

На мить прокинься, повернися на живіт,
Молись, холопе, щоби сон твій не відбувся —
Пан від’їздив на триста літ
І ось він повернувся.

Наші мислі – метал і бетон,
Наші кроки – неон і пластик.
Скоро місто заллє легіон
Кучерявих розхристаних свастик.

Це не марення і не глюк,
Скоро візьметься червінню небо.
Як сказав би колись Маланюк:
Так і треба хробам, так і треба!

Де гарячі шляхи теплотрас,
Де промзон димарі захололі,
Наші з’являться вмить, вніч і враз
Павучинохрестові болі.

Ця синюшна венозна кров,
Ці безвихіддю пойняті очі
Пломінка ненавсителюбов
Чорновогненно затріпоче.

Гострокуті гінкі письмена
Розчеркнуть паркани, стіни, двері,
Руйнівна ця і творча війна -
Увертюра нової ери.

Так нова починається гра,
Надтрагічна й весела незвично.
Ми відчули, що вже пора,
Покоління неоготичне!

Ми новий провіщаємо світ,
Архетип новий крові й асфальту,
Ми йдемо, ми прийшли, відійдіть.
Далі, далі! Ще раз кажем – далі!

20.05.99