oer friend wants /content/view/148/2/

Сьогодні  увечері дивився програму "Новий Час" на "5 Каналі". Гостями студії були  професійний  адвокат  Тетяна  Монтян  і  професійний  “революціонер”  Дмитро Корчинський.  Тема  телепрограми  - традиційний  український  паразит  в  особі державної  бюрократії.

На  моє  превелике  задоволення  пані  адвокат до студії спізнилась,   тому   Корчинського  вдалося  послухати  більше.  Слухаючи  лідера "Братства"  я  тільки  підтвердив  для себе той факт, що Дмитро Корчинський – це друга  (після  Фрідріха  Ніцше)  людина,  яка змушує мене безапеляційно із собою погоджуватись.  Навіть  тоді,  коли я цього не хочу. Якось пан Дмитро сказав, що "тексти  -  це  дзеркала.  Кожен  читає  себе,  а  не автора". Так от це вірно і стосовно людей.

Говорячи  про  природу українського незграбства, Дмитро Корчинський відмітив головну причину того, чому ми такі. Просто проблема лохів у їхніх поганих генах. І  навіть  не  знаючи  законів  расології,  до аналогічного висновку врешті-решт приходить  кожна  здорова  людина,  яка  тут  живе. Тетяна Мунтян, очевидно,  належить  до  іншої  породи,  тож дозволила собі не погодитись. На її думку,  причина всіх наших невдач у боротьбі з чиновницьким апаратом - це просто наша  юридина неграмотність. І чомусь я не здивувася. Слухаючи заїжджені фрази з вуст  пані  Тетяни,  котра  може  годинами  блукати  нетрями,  "в  которые может забираться,  не  рискуя  свернуть  себе шею, лишь очень образованный человек", я дізнавався  все  більше  і  більше  цікавого  і  корисного  про  закони,  укази, підзаконні  і  нормативно-правові  акти, і навіть про менш відомі грізні скарги, яких  вельми  побоювались свого часу бюрократи в Прокуратурі. Проте пані адвокат не  взяла  до  уваги  суттєвої  екзистенціальної обставини: невинних немає, і цю тезу,   здається,   ще   ніхто   не  спростував  з  часів  Едемського  вигнання. Перефразовуючи класика: людина винна, проте це було би ще півбіди. Погано те, що вона  іноді  раптово винна, ось у чому фокус! І взагалі не може сказати, де вона буде сидіти сьогоднішнього вечора.

Теорія середовища в юридичній подачі мене не переконала. Повітряними замками взагалі  харчуються  переважно лохи. Феномен Тетяни Мунтян, зовні радикальніший від Володимира Чемериса і внутрішньо ліберальніший за довільно взятого Чорновола - це квінтесенція українського інтелігентства. Драгоманівщина прийдешніх поколінь. Плямкаючі інтелігентики, які раніше засідали у Центральній Раді, а нині строчать універсали в Секретаріаті Президента. ""Нам нада спуститися нижче, к народу", - доноситься мляве. Чим нижче, тим просто волосся більш кучеряве". Це все  ми  вже  бачили,  і  взагалі  співпадіння  в термінології ніколи не бувають випадкові.  Проте  я  романтик.  Я навіть вірю, що в тіло адвоката Мунтян колись може реінкарнуватись дух адвоката Маллєра.

Пригадуються давні слова Корчинського стосовно брикальних навичок пересічних українців: "Тут всі дуже хворі люди. Ми маємо справу з дуже великим проблемами". І  коли  ми,  люди доброї волі, ще плекаємо стосовно цього якісь ілюзії, Господь Бог їх вже напевно давно покинув. Вершиною української революційної свідомості є акт  її  публічного  самоспалення. Або заява до суду, що, по суті, те ж саме. Це замість  того,  щоб  прийти  в  кабінет чинуші, облити його бензином і спалити к бісовій  матері.  Хай  чорти  з  ним  бавляться,  а  нам потрібний зайвий ковток повітря.  "Коли  на  заводі  погана  вентиляція,  повинно  підпалити  помешкання директора".  Або  самого  директора.  Час  вирішувати  проблеми  не шахтарськими касками, а пластиковою вибухівкою. Оскал толерантності - у дулах автоматів. Все, що  нам  заважає  -  кодекси  і конституція - в рамках нашого лікбезу полетять у вогнище  услід  за тими, хто їх написав. Вибір здорових людей - це Україна ОУН і УНСО. І якщо придивитись ближче, Коновалець і Корчинський не настільки чужі одне одному, як здається.

Наша  наріжна  проблема лише в тому, що сміливців - одиниці, і козляче стадо постійно  топче їх своєю рогатою масою. Я не дивуюсь, що героями після чергового "9  березня"  ніхто не хоче ставати. Як і космонавтами. Проте зміни вже близько. Вони  невідворотні,  і  про це свідчить хоча б українське небо, випльовуючи, мов соплі,  російські  літаки.  Як  вдало  підмітив Андрій Середа, знамення на лице: почеплені на державних прапорах, вже замайоріли чорні анархістські стрічки. А це значить,  що  настав  уже час збирати каміння. Я не про філософію, я про розбиті шибки.

 Ця адреса електронної пошти приховується від різних спамерських пошукових роботів. Щоб побачити її потрібно активувати  Ява-скрипт.