 Козаки!
Организуйтесь и с оружием в руках придите на сторону УПА! Уничтожайте немцев, которые Вам уже окончательно не верят.
Не медлите, Козаки, действуйте решительно и организованно! Не допустите до того, чтобы Вас немци обезоружили и отправили за проволоку в Германию!
Козаки, не медлите! В противном случае будет поздно! Ваши друзья: хор. Д. Кулькин, козак М. Рыков.
22 червня 1941 року. Ця дата кардинально змінила долі багатьох людей і цілих народів, могла вона змінити і долю українського народу. 30 червня у Львові Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує Акт відновлення Української держави, здається, одвічне прагнення української нації зреалізовано, але... Арешти чільних діячів ОУН (Революційної), розпуск Державного Правління, і незабаром – чергова хвиля репресій від нових окупантів.
І тоді український народ зорганізрвується в Українську Повстанську Армію і починає вести війну проти німецьких, радянських, польських загарбників. І разом з ним до боротьби стають інші пригноблені народи Радянського Союзу, вони, як і українці змагають за волю, за право жити власним порядком на власній землі.
Одним з таких народів стає народ козацький (попри всю умовнсть претензій на окремішність від українців) .
Зазнавши поразки у 1920 році від „червоних”, втративши державність, козацьке населення Півдня Росії відчуло на собі всі жахіття розкуркулень, розкозачень, висилок і голодоморів. Ясно, що ніяких симпатій, ніякої приязні ані колишні „білокозаки”, що лишилися на батьківщині, і тим паче емігранти до більшовицької влади не мали. Початок німецько-радянської війни надав козакам надію, так само як і українцям, грузинам, кримським татарам та народам Кавказу. Але, зробивши ставку на гітлерівську Німеччину, представники цих народів жорстоко помилилися: нацизм бажав використати неросіян у боротьбі з комуністичною Москвою, залучивши їх за допомогою обіцянки відновити незалежність для їх держав, натомість не дав нічого. Нещасні були змушені тепер обирати з двох зол – чи то воювати на боці більшовиків, чи то нацистів, або ж опинитися в центрі зіткнення двох сторін, що було б рівноцінно загибелі. І, здавалося б, варіантів не було. Не було, аж доки не постала УПА, яка кинула клич всім поневоленим народам: ставайте до лав Української Повстанської Армії та змагайте спільно з українськими повстанцями за волю України та за волю своїх національних держав.
З 1942 році, вже отримавши дошкульну поразку під Москвою, але не полишаючи надій захопити інші важливі стратегічні центри, зокрема – на Півдні Росії, нацисти, грубо кажучи, звертаються по допомогу безпосередньо до населення СРСР, до тих, хто має давні образи на більшовиків. Такими в першу чергу були козаки. А оскільки останні підкреслювали свою національну окремішність від росіян і навіть від українців, висунули теорію про своє походження від якихось міфічних гото-черкас, відкидали словянське походження козацтва, то німці не гребували використовувати їх формування. Формування були як охоронні, так і суто бойові. За сприяння німців з козаків було сформовано Козачий Стан, що його спочатку очолював полковник Павлов, а потім - Т. Доманов та 15-й козачий корпус. А оскільки ці частини формувалися переважно в України та Південної Білорусі в таборах для військовополонених і використовувалися зокрема й на українських територіях, то ймовірність їх зіткнення з УПА значно зростала.
Звичайно, в Українській Повстанській Армії були добре поінформовані про те, що німці створюють окремі формування з осіб, що називають себе козаками. Усвідомлюючи, що серед них чимало етнічних українців, зокрема, з числа кубанців, а також людей, що зголосилися вступити на службу до німців лише через безвіхідну ситуацію, керівництво, відділи пропаганди УПА беруться за копітку роботи з підготовки та проведення агітації із залучення козаків до складу Української Повстанської Армії. Особливу увагу українські націоналісти приділяли виготовленню якісної друкованої агітації – листівок, летючок тощо, в яких чітко й максимально зрозуміло окреслюють своє ставлення до козаків, до долі всього козацтва Росії загалом. Взагалі, готуючи звернення до різних народів, як зазначає професор Володимир Сергійчук, ідеологи УПА враховували історичні особливості їхнього розвитку, намагалися нагадати про ті найболючіші моменти в житті тієї чи іншої нації аби зачепити за живе представників її, пройняти усвідомленням необхідності боротьби проти поневолювачів. Проводячи роботу з козаками, українські націоналісти тиснули на почуття шани до предків, тиснули на ностальгію за славним минулим часів козачого відродження 1917-1920 рр. В листі до донських козаків останнім повідомлялося, зокрема, і таке:
„...Горькую чашу испил казачий народ Дона в мрачные годы большевистского владычества. Вашу казачью честь поругали большевистские изверги. Они отняли у Вас родную землю. Ваши станицы были преданы огню. Тысячи казаков были расстреляны, тысячи репрессированы и насильно вывезены на далекий север.
Долгие годы Вы ждали минуты освобождения из-под большевистского ига. Казалось, война 1941 года принесет волю донцам. Но увы. Ваши надежды были тщетны. Немецкий ландскнехт не думал о Вашем освобождении. Ему только нужна Ваша горячая казачья кровь, Ваши тела для заграждения пути большевистской волне к Берлину. Учтите, что ориентацыя на немецкий или большевистский империализм не спасет Вас от рабства. Залог Вашего освобождения заключается в борьбе с этими двумя хищниками”.
Розрахунок ідеологів УПА був вірним: дуже скоро така пропаганда дала ефект, козаки, що брали участь у бойових діях на боці німців поодинці або групами тікали до українських повстанців. Бувало, що вони потрапляли в УПА під час відступу або внаслідок того, що підрозділ, в якому вони служили, було розгромлено і розсіяно. Козаків приймали в УПА дуже добре, з ними швидко знаходили спільну мову, а оскільки козаки були, так би мовити, ідеологічними противниками більшовизму, їх легко було схилити на бік українських повстанців. Шовіністично налаштовані щодо українців козаки в УПА практично не затримувались (зауважимо, що таких була меншість). Решта з великим бажанням долучалася до визвльних змагань українського народу. Варто зазначити, що спільна боротьба українців та козаків, зокрема – донських, з більшовиками була продовженням традицій визвольних змагань 1917-1920 рр. Так, наприклад, звитяжністю відзначився осавул Фролов, який в Армії УНР командував сотнею, а потім і полком. Вже будучи на еміграції, козаки підтримували звязки з урядом УНР в екзилі, існувала, зокрема, група козаків-самостійників, яких прихильники ідеї „єдіной і нєдєлімой” називали не інакше як „українофілами”. До цієї групи входили такі козачі генерали та старші офіцери як Гнилорибов, Бикадоров, Глазков, Білий.
І от вже в часи Другої Світової війни козацтво звернулося по допомогу до українців. Невдовзі вже самі козаки, що воювали на боці УПА, виготовляли листівки, в яких робили звернення до своїх соплемінників, що воювали в станах ворожих армій, із закликами перейти на бік УПА.
Ось декілька прикладів подібних агітаційних матеріалів:
„Братья козаки!
К Вам обращаются бывшие товарищи по службе в немецкой армии: хорунжий Кулькин Дмитрий и козак Рыков Михаил.
Козаки!
Все, что Вам говорят и пишут лакии немецкого империализма о повстанческом движении украинского народа – есть сплошная ложь: украинцы искренние сыны своей родины, искренние патриоты. Они борятся за освобождение своего народа от иноземных поработителей – от немецкого фошизма и московского коммунизма. И то и другое является для украинского народа, а также и для других народов ненавистним игом.
Против этого ига, против поработителей, сегодня и возстал весь украинский народ. В рядах Украинской Повстанческой Армии плечо-в-плечо с оружием в руках сражаются з заклятыми врагами и другие свободолюбивые народы: русские, козаки, грузины и прочие.
Браттья козаки!
Не верьте немецким прихвостням, которые говорят, что украинские повстанцы убивают всех и всякого, если он не украинец – это наглейшая ложь.
Мы, хорунжий Кулькин и козак Рыков – сами раньше думали, что украинские повстанцы уничтожают всех, и когда нам случайно пришлось попасть к украинским повстанцам, мы убедились, что УПА (Украинская Повстанческая Армия) является действительно народной, хороше организованной, сплоченой Армией, которая должна победить!
Нас приняли очень хорошо, хорошо кормят, хорошо обращаются з нами. Командование УПА не принуждает нас боротся вместе с ними за интересы Украины, оно (Командование) предоставляет нам право бороться против общих врагов за нашу козацкую землю, за нашу Родину.
Козаки!
Организуйтесь и с оружием в руках придите на сторону УПА! Уничтожайте немцев, которые Вам уже окончательно не верят.
Не медлите, Козаки, действуйте решительно и организованно! Не допустите до того, чтобы Вас немци обезоружили и отправили за проволоку в Германию!
Козаки, не медлите! В противном случае будет поздно!
Ваши друзья: хор. Д. Кулькин, козак М. Рыков.
Привет:
К-ру дивизиона – Николаю Дерябину
К-ру сотни – Михаилу Девятке
Вахмистру – Ивану Ивановину
Козакам – Голдобину, Гаврилову, Бабянскому и другим друзьям.
Ожидаем Вас…
Коротка і "ядерна" була листівка до донських козаків у Совєтській Армії:
Донцы!
Украинские повстанцы – бандеровцы бьют Гитлера и Сталина! Украинские революционеры Ваши друзья по оружию!
Не стреляйте украинских повстанцев, которые подняли боротьбу против гитлеровских и сталинских извергов человечества!
Долой гитлеровско-сталинский террор!
Да здравствует мир и дружба народов! 1945 г.
Украинские Повстанцы"
Донцы!
Козаки други, люди вольные! Думайте с нами, украинскими повстанцами думушку единою! Поверните Ваше оружие против сталинско-большевистской клике палачей. Только тогда Вы освободитесь, и освободите своих родных, когда уничтожите этих всенародных пьявок.
Долой диктатуру Сталина!
Да зравствует дружба свободных народов!
Да зравствует вольный Тихий Дон! 1945 г.
Украинские Повстанцы”
Дуже значний ефект мали заклики до кубанських козаків – етнічних українців, значна частина яких любила „неньку Україну” набагато сильніше аніж „мачуху Росію”. Ще у 1917-1920 рр. кубанське козацтво змагало за воззєднання з історичною Батьківщиною, але саме московські шовіністи, і „білі”, і „червоні”, стали на заваді цьому. Не дивно, що багато кубанців ще плекало надію використати нову війну задля досягнення мети. В УПА чудово знали про особливості історичного розвитку Кубанського козацтва, тому під час проводення агітаційної роботи серед кубанців звертали особливу увагу на аспект кровної спорідненості кубанських козаків та українців:
”Кубанці!
Славні Правнуки Запорізьких Козаків!
Ваших прадідів – хоробрих лицарів України – вигубили московські царі. Запорізьку Січ з наказу московської цариці Катерини зруйновано до щенту. Московські царі боялися козачої України, ненавиділи захисників українського народу – войовничих запорожців.
Як царів Романових не стало, то обявився цар Ленін і цар Сталін, а замість потьомкіна вилупились князі Кагановичі. Большевицькі царі і царята ще сильніше затягли петлю на шиї кубанських козаків. Большевицька наволоч не давала вам автономії в 1918 р., а вірних синів Кубані криваво завоювала.
Багату Кубань большевицькі народи столочили брудними чобітьми, ограбили її, рознесли станиці. Червоні кровопивці нагаями заганяли кубанців у кріпацькі колгоспи, тисячами кидали в тюрми, висилали в сибірські тундри.
Браття козаки!
Поки живе Сталін, поки панує большевицький терор, - Вам не буде життя!
Вільна Кубань разом з Вільною Україною буде тоді, як зникне з лиця землі большевицька гидра.
Українська Повстанська Армія вже давно почала війну з усіма ворогами України. Прилучайтесь до наших повстанчих загонів! Творіть свої бойові козачі сотні!
Жодні окупанти не дадуть Вам волі. Ми самі прорубаємо собі шлях до життя. Нам поможуть у боротьбі всі народи, яких гноблять большевицькі кати.
Ми боремось за Самостійну Україну, за Вільну Кубань.
Ми підтримуємо святу боротьбу за Незалежний Дон, за Самостійні Держави народів Кавказу, за незалежну Росію лише на російських землях, за незалежні держави всіх народів Азії!
Смерть кривавому Сталінові! Смерть большевизмові!
Слава кубанським козакам – потомкам запорізьких лицарів!
Хай живе Вільна Кубань!
Хай живе Вільна Україна!”
Листопад 1943 р.
Українські повстанці.”*
Отож, відмічає професор В. Сергійчук, з числа кубанських козаків в УПА було створено кілька відділів. Наприклад, з тих кубанців, котрих воїни УПА визволили з таборів військовополонених, на терені Волині було створено окрему сотню на чолі з „Березою”.
Рішуча постава цих нащадків запорожців у боротьбі за вільну Кубань і самостійну Україну яскраво засвідчувалася у вищенаведеному зверненні секції кубанського козацтва Революційного комітету поневолених народів в липні 1944 року, коли, здавалося, успіхи Червоної Армії та її союзників не залишали ніяких надій на майбутнє українському національно-визвольному рухові.
Зазначу, що в УПА з 1942 по 1945 рік діяли цілі козацькі курені та окремі сотні, а кількість осіб козацького походження сягала декілька сотен. А якщо врахувати, що паралельно з УПА діяла так звана Козача Повстанська Армія (КОПА), що боролися з більшовиками в гірських районах Краснодарського краю, то загальна кількість козаків в українських повстанських загонах, напевне, перевищувала тисячу осіб. Вже по закінченні війни у складі новоствореного Антибільновицького Блоку Народів (АБН) діяла ціла козача секція, яка по суті представляла невизнану козацьку державу Козакію (за задумом, мала охопити землі Кубанського, Донського та Терського козацтва).
Козакія виявилася практично єдиною державою-учасницею АБН, яка так і не здобула незалежність. Більшовизм жахливим чином винищив все свідоме козацтво. Апофеозом трагедії козачого визвольного руху стала видача англійцями 50 тисяч козаків та козачок більшовикам у містечко Пегец що у гірській Австрії. Козаки, будучи звинувачені у посібництві нацистам, були вивезені в Росію, де практично всі загинули в таборах Мордовії, на Колимі, на будівництві автодоріг, залізниць, в каменеломнях і шахтах. Врятуватись вдалося тільки одиницям.
Зараз про ту трагедію мало хто знає, правду про визвольний козачий рух приховують, козаків-учасників боротьби 1941-1945 рр. таврують „колаборантами” і „прєдатєлямі”. А нове покоління козаків, будучи одурене московською пропагандою і далі мусить гинути – в Чечні, Південній Осетій, Абхазії чи Нагірному Карабасі, гинути, виконуючи накази черговово кремлівського „царя” - кадебіста Путіна.
*Шанковський Л. „Козацьке питання”, Визвольний Шлях ч. 12(39), стор. 37-38, 45 Тільки зареєстровані користувачі можуть залишити коментарі.
Будь ласка, реєструйтеся. Powered by AkoComment 2.0! |
